Сумщина мало чим відрізняється від інших регіонів України у святкуванні таких важливих і поважних свят як Різдво Христове та Новий рік. Комуняцький режим, за майже вісімдесят років, посунув на другий план свято Різдва, замінивши його Новим роком. Але знищити особливість, теплоту та свою духовність цього свята їм так і не вдалося. Більше на sumski.com.ua.

Як воно козу водити

Якщо говорити про Різдвяні свята, то вони почали відновлюватись на Сумщині у часи глибокого застою. Саме тоді, люди на кухнях потихеньку на Різдво співали колядки у себе, готували кутю, ставили на столи необхідні дванадцять пісних страв. 

Робити це відкрито було небезпечно, принаймні для кар’єри, а так тихенько вже можна було. 

Відомо, що Сумщина за географією складається з декількох різних територій: Гетьманщина, Слобожанщина й етнічні російські землі, де святкування Різдва Христового мало чим відрізнялось. Всі українці вносили у святкові традиції потроху свого, але не чіпали основи. Тому, все нове гармонічно доповнювало старе й приживалось. 

Наприклад на Різдво не прийнято було палити. Навіть старі люди, похилого віку в цей день не курили свої люльки. Хоча можливо ця традиція мала яскравий прикладний підтекст. Річ у тім, що в цей день вся підлога в хаті була услана сіном, як нагадування про те, Христос народився в яслах. Можливо, щоб убезпечити себе від небажаних пожеж й була придумана така традиція. 

В цей день готувалось дванадцять пісних страв, накривався стіл. При цьому не забували поставити лишню миску для подорожнього. По кутках столу клали часник й печиво-”голубків”. Потім господар садиби заносив до хати перший сніп, це був дідух. 

Після цього він брав хліб з медом, і йшов напувати всю наявну худобу, це було обов’язково. 

Останній ритуал полягав у тому, що господар брав кутю, виходив на вулицю й промовляв: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Не хочеш іти, тоді не ходи на жито, пшеницю та всяку пашницю». 

Після цього розпочинались колядування і починали “водити козу”. До слова кутю завжди робили багату, бо один раз на рік можна. 

Як у Глухові

Вплинули на святкування Різдва на Сумщині й козацькі звичаї та традиції. Так, наприклад, традиція не робити ці дні вихідними пішла з часів, коли Глухів був козацькою столицею. Річ у тім, що саме у ці дні сюди з’їжджались всі керівники Гетьманщини. Тут проходили сейми генеральної та полкової старшини, де обговорювалися нові важливі призначання на посади, податкові справи або військові плани. У ці дні тут була вся козацька знать, або як би сказали сьогодні, весь бомонд: полковники, урядники, генеральська старшина тощо. Який в таких умовах може бути вихідний. Зате у ці дні у Глухові різко підвищувалась ціна за оренду будинків і на продукти, не говорячи про дрова й свічки, ціна на які ставили захмарні. При тому, глухівчани на продуктах не економили, столи були багатими й пишними. Українці їли багато м’яса, ковбас. Але особливим шиком вважався святковий десерт. Це могли бути шербет, марципани, кава. А також дуже полюбляли й цінували в Україні смаколики західного походження, особливо безе, пудинги, різні тістечка. 

Феєрверки від Петра

Взимку 1709 року під час Північної війни у Суми завітав цар російської імперії Петро I з дружиною й своїм найліпшим другом і підлеглим князем Меншиковим. Різдво й Новий рік російська знать святкувала у Сумах. У центрі міста була влаштована дуже гучна гулянка. Царські особи веселились майже всю ніч. До того ж не забули здивувати місцевих мешканців гучними феєрверками. Як писав тогочасний хронограф Петра I, Жебулянський, так стріляли, що ледь Суми не спалили.  

До слова на ранок російський цар Петро I відвідав Спасо-Преображенський собор, відстояв молебень й покинув місто.