Сумська письменниця, яка пише про війну, Олена Макарчук: «Мрію написати про Перемогу»

Книга сумської письменниці, перекладачки, лавреатки не тільки українських, але й  міжнародних літературних конкурсів, волонтерки Олени Макарчук «Листи до Фроди» побачила світ в минулому, 2021 році, та стала справжнім болючим одкровенням про війну, окупацію, жагу до життя, пристрасть, бажання жити, любити, відчувати все, що притаманно людині. 

Ми поспілкувалися з Оленю Макарчук та задали їй питання не лише про її книгу, але й про російсько-українську війну, а також життя в неспокійному рідному місті та пророчі оповідання. Більш детально про це у нашому матеріалі на сайті sumski.com.ua.

Розкажіть, що Вас спонукало написати книжку про кохання через призму війни чи навіть про війну, серед якої кипить життя – сумне, трагічне, але справжнє? 

«Листи до Фроди» – збірка з 26 оповідань, не пов’язаних між собою і 6 безпосередньо листів – епістолярних одкровень, сповідей, прохань про пораду, спільним між яких є адресат – українська представниця богині кохання Афродити – Фрода. І ще, можливо, те, що і пишуть їх виключно жінки: різного віку, майнових статків та доль. 

Тема війни зачеплена приблизно в половині творів і саме «зачеплена»: розповіді про бої, поневіряння на війні здебільшого зі слів персонажів. Війна – це не лише тло моїх оповідань. Це каталізатор розпаду чи розвитку стосунків, це лакмус, що виявляє потаємну сутність людини. Це велике горе, що ламає долі. 

Мої оповідання про тих, хто проводжає і чекає з війни, про тих, хто тілом повертається, а подумки все ще там, про тих, хто втрачає друзів та коханих. Про незламних і тих, хто розчавлений і не уявляє, як буде жити далі. 

Там немає батальних сцен, стратегії та тактики ведення війни. Мені цікаво писати про внутрішній світ бійців, волонтерів, їхніх рідних. Але перш за все – я сторітейлерка. Людина, яка розказує історії: з сюжетом, певною мораллю, розмаїттям вдач героїв та географічних об’єктів. Я пишу так, як хотіла б читати сама.

Чи є якась особиста історія, пов’язана з цим? 

Олена Макарчук (фото: facebook.com)

Багато моїх оповідань мають реальне підґрунтя, в тому числі події власного життя. Якщо в інших книгах пишуть, що збіг випадковий – я не заперечую, що писала своїх героїв з друзів, рідних, знайомих. 

Наприклад, одне з таких оповідань – «Світлана». Дуже багато у ньому з реального життя. Хоча є повністю вигадані оповідки з мінімумом прототипів.  

Є взагалі неймовірне явище (і не поодиноке!), коли я пишу оповідання, а потім, згодом, зустрічаю своїх героїв. 

Я зустрічала фразу про Крим, гори і тишу в інтерв’ю офіцера, яка буквально слово в слово збігається зі словами мого героя з позивним «Шарп», який, як і реальний офіцер, приїхав воювати з Криму, йому теж сорок років (на той час) і дні народження у них обох в січні. Вигаданий персонаж та реальна людина, яку я зустріла вже після написання.  

Війна – важка тема, і , скажемо прямо, не надто популярна в літературі. Чому саме вона лягла в основу збірки ваших чудових, щемливих оповідей? 

Олена Макарчук (фото: facebook.com)

Можливо тому, що своє перше оповідання я написала в листопаді 2017 року, коли на той час вже більше трьох років йшла війна на Донбасі. В основі його сюжету – історія моєї знайомої, яка в серпні 2014 їздила через Донбас, через зону бойових дій в Росію на весілля. 

Сюрреалістичний сюжет, її слова про «трупи на путях», типові мовні помилки російськомовних сумчан настільки мене вразили, що я давно планувала написати вірш про це. А потім вирішила, що за той час, доки я буду писати той вірш, можна написати три оповідання. Так народилися «Соняхи», які військовий письменник та боєць Василь Піддубний взяв до збірника оповідань «Слово про війну». 

Відтоді й пишу, і часто саме про війну, точніше дотичне до неї. Зранені долі дають настільки багато сюжетів, що вистачить на кілька подібних збірок. 

Розкажіть, як виникали ідеї сюжетних ліній, як народжувалися розповіді?

Поштовхом до написання може бути на перший погляд незначна деталь, спогад, як от дрібна галька на березі Азовського моря в Генгорці. Точнісінько така ж біля Севастополя, село Учкуївка, де я відпочивала у вже далекому 2003. Спогад про Михайла з Казані, чарівна татарська колискова, знайдена на Ютубі: і з’явилося оповідання про це. 

Буває, що я бачу своїх героїв у своїй уяві. Після прочитання вірша знайомої поетки Ольги Ковалевської «Тіні пташок»: наче спалах і перед очима одразу виникла пара – Устим, що сидить на долівці сіней і закохана в нього сусідка Явдошка. Хоча у вірші йшлося лише про кохання під час Голодомору, смерть і пам’ять. Але настільки вразило, що написала цілу родинну сагу, яку мої друзі називають «Століттям Євдокії». Бо моя Явдошка прожила довге і складне життя: з Голодомором, війною, Майданом та Іловайськом. 

Зараз триває наджорстока російсько-українська війна. Чи працюєте Ви над створенням книги на цю тему?

Олена Макарчук (фото: facebook.com)

Головним творчим завданням цього року, моєю мрією, є написання роману. Початковий задум був написати про період з 2016 по 2018. 

Основна тема твору – життя в сірій зоні, і як важко доводиться там, перш за все, дітям. О 0.40 24 лютого я дописала якусь із глав, вимкнула ноутбук, завела будильник на телефоні і лягла спати, щоб прокинутися від дзвінка подруги : «Лєнко! Почалася війна!». І коли цей перший жахливий день добіг до кінця і я зрозуміла, що з міста виїхати неможливо, що по Сумах їздять російські танки, а за вікном постріли та вибухи… 

Я почала на телефоні писати продовження історії моїх героїв. Бо зрозуміла, що все, що я написала до того, лише підводка до подій, які почалися після 24 лютого. В житті моїх героїв і моєму власному. 

Розкажіть, будь ласка, чому вирішили залишитись у рідному місті?

У мене двоє дітей 8 та 17 років. Питання, чи залишатися в рідному місті, не стояло. Стояло питання, як з нього виїхати. Оскільки власного автотранспорту я не маю та і на власному транспорті виїхати було небезпечно, я залишилася. Допомагала теробороні матеріально (речі, ліки, прапори), фінансово (гроші на рахунок ГО «Суми») та інформативно. Зокрема дала інтерв’ю італійському телебаченню з приводу ситуації в Сумах.

Я живу неподалік від «артяги» і з першого ж дня танки, міномети, САУ, ГРАДи стало моєю реальністю. З сином по черзі спали: слідкували за повідомленнями про тривогу і бігли в укриття. Кілька разів там ночували. З початком евакуації спробувала виїхати. Вийшло лише на третій день “зеленого коридору”, 10 березня.

Понад добу добиралися на захід України. Фактично все, що було в Сумах найжахливіше, – бої біля артучилища, спроби колон техніки проїхати містом і зупинка їх, оточення Сум, обстріл Градами Веретенівки, удар із САУ, бомбардування 40-ої підстанції та вул. Роменської, – було за моєї присутності там. 15 травня повернулася в Суми. 

Як війна на Сході та наразі повномасштабна війна в Україні вплинула на Вас як на письменника, і як на людину?

Олена Макарчук (фото: facebook.com)

Я вкотре вражена пророчості своїх рядків. В евакуаційному автобусі я написала найогидниші сторінки свого роману: про зґвалтування кадирівцем тринадцятирічної дівчинки, та як він потім вмирав у лісі. Це було 10 березня, а в кінці березня світ дізнався про Бучу. 

Сьогодні я дізналася про загибель азовця. Я багато років спілкувалася з його дружиною, і шокована цією подією. Тому мрію написати про Перемогу. Дбайливо виписати цей момент і щоб от це точно було пророцтвом.

Після 24 лютого змінилися стосунки з рідними та знайомими. Декого я втратила: когось в психологічному плані (припинення спілкування), а когось і в фізичному. Когось навпаки – віднайшла, або відновила дружбу. Я усвідомила, скільки поряд Справжніх, і що багато серед них – мої друзі, знайомі, колеги, товариші по перу. 

Водночас стала більш нестриманою та категоричною. Тепер я ще більше розумію бійців, які поділяють все на біле та чорне, друзів та ворогів. Зрозуміла, що не все можна пробачати. І що життя надто коротке і крихке, щоб марнувати його на пусті речі.   

Свята Марія везе ленд-ліз в Україну: “Одіссей”, про якого так мало знають

Немає смутних часів без променів радості. Багато волонтерів та активістів всіма силами намагаються створити для нас різні цікавинки та оживити місто. Музеї, громадські організації...

Сумська письменниця, яка пише про війну, Олена Макарчук: «Мрію написати про Перемогу»

Книга сумської письменниці, перекладачки, лавреатки не тільки українських, але й  міжнародних літературних конкурсів, волонтерки Олени Макарчук «Листи до Фроди» побачила світ в минулому, 2021...