Климент Квітка: як хлопець з Сумщини став видатним дослідником українського фольклору
Климент Квітка — видатний український етнограф, музикознавець та фольклорист, який присвятив життя дослідженню та збереженню народної музичної спадщини. Уродженець Сумщини, він пройшов шлях від сироти з провінційного села до вченого, чиї праці стали важливою основою української музичної етнографії. Дослідник зібрав і опрацював тисячі народних пісень, розробляв методи їхнього наукового запису та вивчення, а також був чоловіком і багаторічним супутником Лесі Українки. У цій статті на sumski.com.ua розповідаємо про біографію Климента Квітки, його наукові відкриття, історію стосунків з поетесою та внесок у збереження українського фольклору.
Дитинство та освіта Климента Квітки на Сумщині та в Києві
Климент Васильович Квітка народився 4 лютого 1880 року (23 січня за старим стилем) у селі Хмелів на Роменщині, нині — територія Роменського району Сумської області. Він походив зі старовинної козацької родини. Дитинство майбутнього музикознавця було непростим: коли хлопчикові виповнилося п’ять років, помер його батько. Мати не могла самотужки забезпечити синові належні умови, тому передала його на виховання київській родині Карпових, які згодом офіційно усиновили Климента. Названі батьки прищепили йому любов до української культури та подбали про якісну освіту.
Музикою Квітка почав займатися ще в дитинстві — з семи років відвідував приватні уроки. Пізніше вступив до Київського музичного училища при Київському відділенні Російського музичного товариства, де навчався гри на фортепіано у класі Григорія Ходоровського. Водночас здобував загальну освіту в П’ятій київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Згодом продовжив навчання на юридичному факультеті Університету Святого Володимира в Києві — нині це Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Квітка мав неабиякі здібності до мов. За біографічними свідченнями, він знав тринадцять мов, серед яких були: дві класичні мови, три новоєвропейські, сім слов’янських та грузинська.
Таке мовне розмаїття стало важливою перевагою в його подальшій науковій роботі. Воно допомагало дослідникові працювати з музичним фольклором різних народів, порівнювати мелодичні традиції та розширювати географію своїх досліджень. Згодом Квітка зробив вагомий внесок у розвиток порівняльного музикознавства, зокрема у вивчення народної музики слов’янських, тюркських та угро-фінських народів.
Климент Квітка і Леся Українка: історія кохання, шлюб та спільна фольклористика
Восени 1898 року на літературно-артистичному вечорі в Києві, присвяченому пам’яті Івана Котляревського та сторіччю нової української літератури, познайомилися Климент Квітка й Леся Українка. Тоді студент юридичного факультету Університету Святого Володимира почув виступ вже відомої поетеси — Лариси Косач, яка читала своє оповідання «Над морем». Ця зустріч стала початком стосунків, у яких особисте почуття поєдналося зі спільними культурними інтересами.
Квітку зацікавила любов Лесі Українки до народної пісні та її знання фольклорної спадщини. Вона, зі свого боку, оцінила його зацікавлення етнографією і запропонувала записувати пісні, які сама пам’ятала. Так Климент почав фіксувати народнопісенний репертуар з голосу майбутньої дружини. Ці записи згодом стали частиною важливої фольклористичної роботи дослідника.
У 1901 році вони знову зустрілися на Буковині. Леся Українка приїхала туди після важких особистих переживань, пов’язаних зі смертю Сергія Мержинського та брата Михайла. Климент Квітка супроводжував її та Ольгу Кобилянську під час подорожі краєм. Спільні мандрівки й розмови ще більше зблизили молодих людей.
Про своє розуміння стосунків із Квіткою Леся Українка писала Ользі Кобилянській у липні 1904 року:
«Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одно одному, – се головне в наших відносинах, а все решта другорядно».
Їхній союз розвивався непросто. Климент був майже на дев’ять років молодший за Лесю, а її мати, письменниця Олена Пчілка, не схвалювала цих стосунків. Родинні суперечки та матеріальні обставини ускладнювали життя пари. У 1907 році Леся Українка та Климент Квітка офіційно взяли шлюб.
Подружжю довелося долати фінансові труднощі й проблеми зі здоров’ям. Вони жили скромно, шукали кошти на лікування та не раз змінювали місце перебування. Попри це, Квітка залишався поруч з поетесою, підтримував її та продовжував власну наукову роботу. Леся Українка цінувала його не лише як чоловіка, а і як близького за духом співрозмовника та однодумця.
Після смерті поетеси у 1913 році Климент Квітка присвятив значну частину життя збереженню її творчої спадщини та дослідженню українського фольклору.
Фольклорна спадщина Климента Квітки: запис 6000 народних пісень та аудіозаписи Лесі Українки
Климент Квітка став одним з найвизначніших українських фольклористів, збирачем народних мелодій, упорядником наукових видань та дослідником музичних традицій. За роки роботи йому вдалося зібрати та систематизувати понад шість тисяч українських і білоруських народних пісень. Цей доробок став вагомим внеском у збереження нематеріальної культурної спадщини.
Особливе місце в діяльності Квітки посідало звукове документування народної музики та голосів відомих діячів української культури. Використовуючи фонограф, він записував виконання, які інакше могли б назавжди зникнути. Серед зафіксованих голосів були:
Леся Українка — Квітка записав із її голосу значну кількість народних пісень;
Іван Франко — збережено запис його голосу;
Гнат Гончаренко — відомий кобзар, чиє виконання також потрапило до фонографічних записів;
інші народні виконавці та представники українського культурного середовища.
У 1902 році побачила світ одна з перших наукових збірок народних пісень, підготовлених Квіткою. Згодом він продовжив видавничу й дослідницьку роботу. Серед його важливих праць — збірник «Українські народні мелодії» (1922), який містив значний масив фольклорного матеріалу та став важливим джерелом для подальших досліджень української музики. Квітка також розробляв методи записування, систематизації та наукового аналізу народних мелодій.
Наукові відкриття Климента Квітки: етнофонія та ритмоструктурна типологія
Науковий доробок Климента Квітки виходить далеко за межі звичайного колекціонування пісень. Він є беззаперечним новатором та теоретиком, який заклав підвалини кількох нових наукових напрямів:
Основоположник етнофонії.
Квітка створив новий науковий напрямок в етнології, що передбачає документування не лише народних мелодій, а й детальних описів, коментарів, характеристик співаків та інструменталістів, а також дослідження народного виконавства.
Ритмоструктурна типологія.
Йому належить найдосконаліша у світовій етномузикології методика ритмоструктурної типології музичного фольклору. Суть цієї методики полягає в тісній координації музичної фольклористики з історичними дисциплінами. Це дозволяє через аналіз музичних форм досліджувати проблеми етногенезу (походження народів), міграцій народонаселення та асиміляції етносів.
Історико-критична база.
Статтями про Миколу Лисенка та Порфирія Демуцького Квітка заклав міцну текстологічну базу української фольклористики.
У 1924 році вчений опублікував програмну працю «Професіональні народні співці й музиканти в Україні», де розробив детальну програму для вивчення побуту кобзарів і лірників із залученням широкого кола ентузіастів. Також він здійснив важливі відкриття щодо походження та поширення первісних звукорядів, хроматизмів і ритмічних архетипів.
Останні роки життя Климента Квітки: репресії, московський період та збереження пам'яті
Після встановлення радянської влади наукова діяльність Квітки розвивалася в умовах ідеологічного контролю та обмежень. У 1930-х роках він переїхав до Москви, де продовжив викладати й займатися дослідженнями. Там працював у консерваторії, розвивав власні підходи до вивчення народної музики та передавав знання студентам. Климент Васильович Квітка помер 19 вересня 1953 року в Москві, на 74-му році життя.
Наукове значення його праць виходить далеко за межі української фольклористики. Розроблені Квіткою методи записування, систематизації та порівняльного аналізу народних мелодій використовували наступні покоління дослідників. Його праці стали важливою основою для розвитку етномузикології та підготовки фахівців у цій галузі.
Климента Квітку дедалі частіше розглядають не лише крізь призму його шлюбу з Лесею Українкою, а і як самостійну постать української науки. Він залишив по собі значний корпус фольклорних записів і наукових досліджень, завдяки яким народні мелодії з різних регіонів України збереглися для наступних поколінь.
Життєвий шлях Климента Квітки — це історія людини, яка присвятила себе дослідженню та збереженню народної музики. Він пройшов непростий шлях, залишаючись відданим своїй справі. Його внесок у фольклористику — це не лише тисячі записаних мелодій, а й методи дослідження, що допомогли перетворити збирання народних пісень на системну наукову роботу.
