Микола Лукаш — видатний український перекладач, мовознавець і представник покоління шістдесятників, який народився у Кролевці на Сумщині та увійшов в історію завдяки перекладам світової літературної класики українською мовою. Він подарував українським читачам твори Йоганна Вольфганга Ґете, Ґюстава Флобера, Мігеля де Сервантеса та інших видатних письменників, продемонструвавши багатство, гнучкість та виразність українського слова. Його феноменальна мовна обдарованість, енциклопедичні знання та принципова громадянська позиція зробили Лукаша однією з найвизначніших постатей українського перекладацтва XX століття. У цій статті на sumski.com.ua розповідаємо про біографію Миколи Лукаша, мови, якими він володів, найвідоміші літературні переклади, участь у русі шістдесятників і життєві випробування, що не завадили йому залишити вагомий слід в історії національної культури.
Дитинство в Кролевці та перші мови: як Микола Лукаш став поліглотом
Микола Лукаш з’явився на світ 19 грудня 1919 року в місті Кролевець в освіченій родині з козацьким та шляхетським корінням. Його батько, Олексій Якович, був ткачем, а мати, Василина Іванівна, походила з роду Оникієнків.
Дитячі роки майбутнього перекладача були сповнені незвичних обставин. До чотирьох років хлопець взагалі не розмовляв, через що батьки навіть думали, що він німий. Переломним моментом стало спілкування з ромами, які зробили табір на околиці Кролевця. Провівши там певний час, хлопчик заговорив — і першою його мовою стала ромська.
Багатонаціональне середовище рідного міста сприяло мовним відкриттям. Чималу частину Кролевця становила єврейська громада, тож мати розмовляла їдишем, який Микола згодом самотужки вивчав за надгробками на цвинтарі та старими газетами.
Вже у семирічному віці Микола вільно читав французькою, німецькою та англійською мовами.
«Такі, як Микола Лукаш, народжуються, напевно, раз на декілька століть», — писав видатний український перекладач Григорій Кочур.
Скільки мов знав Микола Лукаш: мовний діапазон та перекладацький доробок
Микола Лукаш вражав сучасників не лише талантом перекладача, а й феноменальними здібностями до вивчення мов. Точна кількість мов, якими він володів, досі залишається предметом зацікавлення дослідників. Сам Лукаш скромно зазначав, що добре знає близько 18 мов, з яких безпосередньо перекладав. Водночас у спогадах сучасників та біографічних матеріалах фігурує й число до 30.
Його мовний діапазон охоплював як найпоширеніші європейські мови — англійську, французьку, німецьку, іспанську, італійську та польську, — так і значно менш поширені. Серед мов, з якими працював перекладач, називають японську, їдиш, ромську та есперанто.
Лукаш прагнув читати твори мовою оригіналу, а не покладатися на чужі переклади. Йому приписують здатність опановувати нову мову за надзвичайно короткий час: за окремими свідченнями, на це могло вистачити лише трьох тижнів. Така робота вимагала не тільки лінгвістичних здібностей, а й наполегливості, уважності до нюансів і глибокого розуміння культури.
Масштаб його інтелектуальної праці відображає й бібліографія, яка налічує понад 1648 позицій. За цими цифрами стоїть величезна робота з текстами різних епох, літературних традицій і мовних систем.
Феномен Миколи Лукаша полягав не стільки в кількості вивчених мов, скільки у вмінні передавати українською складність і самобутність світової літератури. Завдяки його перекладам українські читачі отримали доступ до творів різних народів, а сама українська мова продемонструвала здатність відтворювати найтонші відтінки чужомовних оригіналів.
Переклади Миколи Лукаша: «Фауст» Ґете, «Декамерон» Боккаччо та «Дон Кіхот»
Серед найвизначніших досягнень Миколи Лукаша особливе місце посідає український переклад трагедії Йоганна Вольфганга фон Ґете «Фауст». Робота над цим складним філософським твором тривала близько 18 років. Перекладач прагнув не просто передати зміст оригіналу, а й відтворити його ритм, мовну гру, образність та багатство інтонацій. Переклад Лукаша здобув високу оцінку літературознавців і став однією з визначних пам’яток українського перекладацького мистецтва.
Проте його творча спадщина далеко не обмежується Ґете. Завдяки Лукашеві українські читачі отримали доступ до знакових творів світової літератури різних епох і жанрів. Серед них — «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса та «Пані Боварі» Ґюстава Флобера.
Не менш вагомим є внесок перекладача в українське відтворення світової поезії. Він працював з творами Генріха Гейне, Фрідріха Шиллера, Поля Верлена, Федеріко Гарсіа Лорки, Вільяма Шекспіра та багатьох інших авторів. Кожен з них вимагав особливого підходу — від точного відтворення поетичного ритму до передачі складних метафор і тонких емоційних відтінків.
Дослідники творчості Лукаша відзначають, що його переклади вирізняються не лише точністю, а й винятковим багатством української мови. Він сміливо використовував народну лексику, фразеологізми, діалектизми та мовні звороти, завдяки яким персонажі звучали природно, а тексти зберігали свою стилістичну самобутність.
Лукаш не сприймав переклад як механічне перенесення слів з однієї мови в іншу. Він намагався відтворити художній світ автора так, щоб український текст зберігав енергію, ритм та виразність оригіналу. Саме тому його роботу нерідко характеризують як своєрідне творче змагання з першоджерелом.
Правозахисна діяльність Миколи Лукаша: лист на захист Івана Дзюби та репресії
Микола Лукаш увійшов в історію не лише як видатний перекладач, а і як людина, яка не відмовлялася від власних переконань навіть під тиском обставин. Його громадянська позиція формувалася в часи великих історичних потрясінь і не раз вимагала особистої мужності.
Під час нацистської окупації Кролевця Лукаш допомагав землякам уникнути примусового вивезення на роботи до Німеччини. Згодом, уже за радянської влади, він виявив солідарність із переслідуваною українською інтелігенцією.
Особливо резонансним став його вчинок на захист літературознавця Івана Дзюби, заарештованого після написання праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Лукаш звернувся до Верховної Ради УРСР з листом, у якому пропонував ув’язнити його замість Дзюби, зважаючи на стан здоров’я останнього. Цей крок став відкритим протестом проти переслідування інакодумців.
Через свою позицію перекладач зазнав фактичного відсторонення від офіційного літературного життя. Його професійні можливості були обмежені, а радянська влада не дозволяла йому виїжджати за кордон. Попри це, Лукаш продовжував працювати з іноземними текстами, відтворюючи українською мовою твори різних літературних традицій, не маючи змоги відвідати країни, культурами яких захоплювався.
Микола Лукаш помер 29 серпня 1988 року в Києві. Він залишив по собі не лише масштабну перекладацьку спадщину, а й приклад людини, яка не відокремлювала інтелектуальну працю від моральної відповідальності.
Вшанування пам’яті Миколи Лукаша в Кролевці: садиба, погруддя та музей
У Кролевці, де народився Микола Лукаш, пам’ять про видатного перекладача зберігають у назвах вулиць, меморіальних знаках та культурних ініціативах. У 1993 році одну з міських вулиць назвали на його честь, а на фасадах шкіл № 2 та № 5, де він навчався, встановили меморіальні дошки.
У 2016 році в місті облаштували сквер «Садиба Лукаша» та встановили пам’ятний знак. Того ж року міська рада надала перекладачеві звання «Почесний громадянин міста Кролевець». Ще одним символом вшанування стало урочисте погруддя митця, встановлене в краєзнавчому музеї до 100-річчя від дня його народження.
Водночас у громаді обговорюють ідею створення повноцінного Музею Миколи Лукаша. Такий простір міг би об’єднати матеріали про його життя, рукописи, переклади й особисті речі, а також стати місцем проведення літературних зустрічей і культурних заходів. Це дало б змогу ширшій аудиторії познайомитися зі спадщиною перекладача та відкрило б нові можливості для культурного туризму на Сумщині.
Життя і творчість Миколи Лукаша демонструють, наскільки вагомим може бути внесок однієї людини в розвиток національної культури. Уродженець Кролевця довів, що українська мова здатна передавати найтонші відтінки світової літератури — від складних філософських ідей до поетичних образів та мовних експериментів. Його переклади розширили можливості української літературної мови й відкрили читачам твори різних народів. А принципова громадянська позиція стала невіддільною частиною його біографії.
