Іван Багряний був двічі заарештований радянським режимом. Одинадцять місяців просидів у одиночній камері, відбував покарання у спецпоселенні на Далекому Сході. Його книжка про пережите “Сад Гетсиманський” на двадцять років випередила “Архіпелаг ГУЛАГ” Солженіцина. Докладніше про історію життя відомого українського прозаїка, уродженця Охтирки читайте на sumski.com.ua.
Комсомол “не судьба”
Іван Лозов’ягін, саме таке справжнє прізвище письменника, народився у 1906 році у місті Охтирка у сім’ї муляра. Мав двох сестер і брата. Навчався у церковній школі, після чого закінчив охтирську початкову школу. Потім пішов навчатись на слюсаря. далі більше, Іван їде до Краснопілля, де починає вчитись у художньо-керамічній школі.
Молодість Івана Багряного була досить бурхливою. Хлопець працює і займає активну громадську позицію. Спочатку він стає замполітом цукроварні, потім окружним політінспектором в тогочасній поліції міста Охтирки. Пізніше Іван береться викладати малювання для безпритульних й сиріт. А “розмінявши” свої дев’ятнадцять років взагалі їде мандрувати, відвідуючи Донбас, Крим та Кубань.
Водночас Іван Багряний добровільно виходить з комсомолу. На дворі був 1925 рік.
Арешт, втеча з заслання
Молодий Іван розпочав свою літературну діяльність, працюючи у кам’янець-подільській газеті “Червоний кордон”. Він надрукував тут свої перші вірші.
Іван Багряний був членом опозиційного літературного гуртка – “Майстерня революційного слова”, його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію.
У 1929 році він за власний кошт видає книжку «Ave Maria». Це віршована поема, одразу була вилучена з книгарень і заборонена цензурою в СРСР. Та сама доля очікувала його історичний роман у віршах “Скелька”, який був написаний у 1930 році. Більш того, Іван Багряний був звинувачений у контрреволюційній агітації.
Всі ці події не могли не спричинити цікавість відповідних органів до персоналії письменника. 16 квітня 1932 року Івана Багряного заарештовують й засуджують до трирічного заслання на Далекий Схід. Перед тим, він одинадцять місяців просидів в “одиночці” внутрішньої тюрми ДПУ.
Письменник не збирався миритись з таким становищем й спробував втекти з заслання. Але був пійманий і до свого строку доотримав ще три роки, відбувати які поїхав на Байкало-амурську магістраль, або горезвісний БАМ. Тут була ще одна спроба втечи, після якої Багряний був заарештований і посаджений у Холодноярську в’язницю у Харкові.
Після початку Другої світової війни Іван Багряний поїхав на Захід України, на Галичину, де став членом ОУН, працюючи у відділі пропаганди. У 1944 році вийшов його роман “Звіролов”, який пізніше отримав назву “Тигролов”.
По завершенню війни письменник залишився жити на Заході й у 1950 році написав свій відомий на весь світ роман “Сад Гетсиманський”, в якому перший розповів про звірства у більшовистських катівнях. Цей роман автобіографічний, в ньому автор показав своє життя в тюрмах і таборах СРСР, в яких сам провів 5 років. В Західних країнах роман викликав шок. У 1963 році Іван Багряний був висунутий на отримання Нобелівської премії. Однак раптова смерть у 57 років не дозволила офіційно все облаштувати.
Слід зауважити, що лише у 1970 році побачив світ відомий “Архіпелаг ГУЛАГ” Олександра Солженіцина, який і отримав Нобелівську премію, залишивши в тіні нашого земляка.
Іван Багряний двома своїми романами “Тигролови” та “Сад Гетсиманський” продемонстрував усій світовій спільноті суть більшовицького режиму, викрив його жорстокість та підлість. Писав письменник опираючись на власний досвід, адже провів у катівнях чимало часу.