Про кролевецькі рушники відомо з першої половини 17 століття. Особливість цього промислу полягає у тому, що він передбачав не ручну вишивку, а ткацтво рушників, детальніше читайте sumski.com.ua.
Червоний то любов
Робота була вельми оригінальна, чого варте лишень використання у якості червоного фарбника для ниток комах, яких у народі називають червець. Вони були фіалково-червоного кольору. В ті часи їх збирали на листі дуба у великих кількостях. Після того комах сушили й застосовували у виготовленні червоної фарби.
Крім того, фарби робили, добуваючи з коріння марени крап. Його висушували, перемелювали на порох, з якого і виготовляли фарбник. Таким чином майстри отримували безліч найрізноманітніших відтінків червоного.
В деяких історичних джерелах згадується така собі Андріїха, яку вважають ледь не найпершою та найзнанішою майстринею.
А льон цвіте
У тканні рушників використовували традиційні для України матеріали, а саме льон та коноплі. Нічого дивного і незвичного у цьому немає, адже у північному Поліссі, це був один з найдоступніших природних матеріалів. Льон і коноплі вирощували у великій, промисловій на той час, кількості.
Ще один цікавий факт: у виготовленні рушників у Кролевці беруть участь як жінки-ткалі, так і чоловіки-ткачі. Дослідники також відносять цей факт до феномену кролевецького ткацтва. Особливістю їх роботи є оригінальність та неперевершеність орнаментів та композицій з декоруванням виробів білим тлом.
Завдячуючи цим факторам кролевецькі рушники завжди виділялись серед інших регіональних, яких було та є велика кількість.
Як умру то поховайте
Серед тих, хто захоплювався витворами кролевецьких майстрів й майстринь було багато відомих постатей. Але особливо тут пишаються тим, що Тарас Григорович Шевченко так пройнявся красою місцевих виробів, що саме тут замовив собі рушник на весілля.
Насолодитись витворами кролевецького мистецтва, поет зміг під час останньої подорожі Україною у 1859 році. Він гостював у Глафіри Огієвської, сестри своїх вірних друзів братів Лазаревських.
Виткати рушник Кобзар попросив відомого місцевого ткача Демида Кошука, який успішно виконав замовлення. І хоча Тарасу Григоровичу так і не судилося стати на весільний рушник, факт залишається фактом.
Більш того, саме у садибі Огієвських на початку травня 1861 року стояла труна з тілом великого Кобзаря, яку везли у Канів, щоби виконати заповіт поета й поховати його там. А вкрита вона була саме кролевецьким весільним Тарасовим рушником. Цю історію дуже шанують у цих краях й саме в садибі Огієвських створено музей кролевецького ткацтва.
Війна війною, а фестиваль за розкладом
Маючи таку багату та самобутню історію цей край був приречений на створення тут якогось власного фестивалю, який би презентував кролевецький край в Україні та світі й продемонстрував загалу усю цінність самобутнього народного мистецтва.
Вперше про таку ідею заговорили у 1993 році, коли відомий поет Михайло Шевченко завітав на свою малу батьківщину в рамках міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній новій».
Тодішня місцева влада, розуміючи, що такий спосіб презентації краю є чи не найдоречнішим не відкладала справу до нових віників. Уже у 1995 році Перший Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники» стартував. А вже через п’ять років фестиваль отримав підтримку від держави. Він став одним з планових мистецько-культурних заходів Міністерства культури України. А у 2007 році фестиваль отримав статус міжнародного.
Кожного року восени, після завершення польових робіт у Кролевці збираються митці у найрізноманітніших жанрах. Тут можна почути оперні партії, естрадні виступи, побачити хореографічні композиції, послухати читців, що декламують вірші. Також у рамках фестивалю проводяться найрізноманітніші виставки, майстер-класи, мистецькі вечори.
Навіть після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році рашистських окупантів фестиваль у Кролевці відбувся, що правда онлайн, а 20% коштів зібраних під час проведення пішли на допомогу ЗСУ.