Максим Дмитрович Едель: від телеведучого до військового

Максим Едель став відомим для українських телеглядачів завдяки своїй участі в національному телемарафоні, де він виходив в ефір прямо з Охтирки на Сумщині, з місця активних бойових дій. До початку повномасштабного вторгнення Максим Едель працював журналістом і телеведучим. Однак, з початком бойових дій він одразу одягнув військову форму та приєднався до Збройних Сил України, ставши частиною 117-ї бригади територіальної оборони міста Суми. Більше на sumski.com.ua.

Життєвий шлях Максима Еделя

Едель Максим Дмитрович – український телеведучий, журналіст і поет. Народився 18 лютого 1990 року у родині звичайних робітників. У 2007 році завершив навчання в Сумській спеціалізованій школі №10 I-III ступенів, а у 2012 закінчив історичний факультет Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, здобувши спеціальність вчителя історії та практичного психолога в закладах освіти. 

З травня 2012 року Максим Дмитрович Едель працював у Сумській обласній державній телерадіокомпанії, де розпочав кар’єру на посаді редактора. У 2013 році він став ведучим новин, а через рік, у 2014-му, обійняв посаду виконувача обов’язків директора ТВО “Новини”. У 2015 році Максим Едель приєднався до команди телеканалу “СТС”, де працював як випусковий редактор та ведучий новин. У 2016 році обійняв посаду прессекретаря голови Сумської обласної ради.

З 2014 Максим року був головним редактором Інтернет-видання “The Sumy Post”, де займався розвитком інформаційного ресурсу та забезпечував редакційну політику.  Також Максим є автором і ведучим телепрограм “Дискус клуб” та “Політичний фрейм”, де обговорюються важливі соціальні, політичні та культурні теми.

Творчість, політика і нагороди

Максим Едель є автором збірки віршів під назвою “Збірка віршів Максима Еделя”. Його творчість відзначена численними нагородами та перемогами в поетичних конкурсах, серед яких “Орфей” (2010-2012), “Ми – Суми”, ТО “Бритва”, “Суто UA” та міжнародний конкурс “Булат”.

У 2012 році Максим отримав літературну премію “Смолоскип” за свою талановитість і перспективність як автор. Крім цього, він увійшов до першої в Україні відеоантології поезії “Римовані міста” та є співавтором кількох поетичних альманахів. У політичній діяльності Максим також зробив певні кроки: у 2010 році він був кандидатом у депутати Сумської обласної ради від політичної партії “Союз анархістів України”. 

Журналістика під час війни

24 лютого 2022 року, коли розпочалась повномасштабна війна, Максим Едель разом з командою планував знімати ситуацію на прикордонному пункті Бачівськ. Прокинувшись від дзвінка пресофіцера прикордонників, він зрозумів, що війна вже почалась. Спочатку він вирішив відвезти родину до Охтирки, але, приїхавши, зрозумів, що не зможе повернутися назад у Суми – російські війська вже увійшли в місто. Того ж дня почались бої.

Найстрашніші моменти для Максима – це не тільки обстріли й авіаудари, а й шок від того, як реальність війни вразила його. В Охтирці не було сигналу повітряної тривоги, і літаки скидали бомби прямо на місто. Максиму особливо запам’ятався момент, коли він із родиною ледь не потрапив під бомбардування вночі – літак пролітав над їхнім будинком і скидав бомби за кілька сотень метрів.

Попри всі труднощі, Максим продовжував працювати в ефірі, висвітлюючи наслідки бомбардувань та бої в Охтирці. Часто були проблеми з комунікацією через перебої зі зв’язком, але він все одно виходив в ефір, розповідаючи про події на фронті. В Охтирці лікарі працювали безперервно, рятуючи поранених і смертельно поранених, яких везли до госпіталю. Комунікація з місцевою владою та обласною військовою адміністрацією допомогла Максиму отримувати доступ до важливої інформації та працювати безперешкодно, навіть під час бойових дій. Радниця голови обласної адміністрації, Альона Бояринова, скомунікувала всіх журналістів, щоб усім було легше працювати.

Від ведучого до військового

Максим Едель потрапив до 117 бригади Територіальної оборони 26 березня 2022 року, після того, як разом із родиною виїхав з Охтирки Сумської області. Сім’я тимчасово евакуювалася, а коли українські війська звільнили цей напрямок, вони повернулися додому. Того ж дня Максим вступив до лав свого підрозділу.

Що стосується реакції його дружини та доньки на його рішення служити, Максим зазначає, що дружина сприйняла його вибір спокійно. Вони навіть не обговорювали це питання детально. Максим просто сказав, що йде на службу, а вона відповіла: “Ну добре, йди”. Дочка Максима була ще зовсім маленька, їй було лише чотири роки. Тому вона не могла повною мірою зрозуміти важливість цього рішення і не мала яскравої реакції.

Коли Максим потрапив до військових лав, у нього не було відчуття страху. Як він пояснює, на той час не було повного усвідомлення того, що це війна. Військові дії сприймалися більше як щось схоже на “комп’ютерну гру”. До 24 лютого 2022 року Максим і його родина жили звичним мирним життям, і цей переворот для нього був важким, але не страшним. Максим з упевненістю сказав, що жодного разу не пожалкував про своє рішення.